Всеукраїнський тиждень права
Оглядовий матеріал
Відповідно до Указу Президента України від 08.12.2008 №1189, в державі започатковано проведення Всеукраїнського тижня права щороку в тиждень, що включає 10 грудня - День прав людини, який відзначається в пам'ять проголошення Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році-Загальної декларації прав людини.
З метою підвищення рівня правосвідомості громадян та сприяння правовій інформованості населення з питань прав людини пропонуємо ознайомитися з наступною інформацією.
"Надання безоплатної первинної та вторинної правової допомоги" (публікація 2017 року)
"Щодо реалізації ізахисту прав та свобод людини в Україні”
Права людини - це її можливість діяти певним чином для того, щоб забезпечити своє нормальне існування, розвиток і задоволення власних потреб.
Поняття про права людини включає два аспекти:
- природні права людини, які неподільно пов'язані з її існуванням та розвитком;
- набуті права людини - характеризують її соціально-політичний статус.
Другий розділ Конституції України закріплює систему прав, свобод і обов'язків, людини і громадянина, яку можна поділити на особисті (природні, громадянські), політичні, соціальні, економічні, культурні, екологічні та сімейні права і обов'язки. Сукупність конституційних норм, що закріплюють ці права і обов'язки визначає конституційно правовий статус людини і громадянина.
Одним із засобів реалізації та захисту прав і свобод людини є гарантії.
Гарантії це система норм, принципів та вимог, які забезпечують процес дотримання прав та законних інтересів людини. Забезпечення найсприятливіших умов для реалізації конституційно закріпленого статусу людини та перехід від передбачених конституцією можливостей до реальної дійсності є метою гарантії.
Ефективність гарантій залежить від рівня розвитку правових принципів, стану економіки, рівня розвитку демократичних інститутів, наявності системи досконалих законів у державі, ефективності механізмів реалізації законів, ступеня правової свідомості і правової культури населення, узгодженості інтересів населення та суспільства в цілому і наявності високоефективного органу конституційного контролю.
Гарантії прав та свобод людини і громадянина - це передбачена Конституцією і законами України система правових норм, організаційних засобів і способів, умов і вимог, за допомогою яких здійснюються охорона і захист прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина.
Конституційно-правові гарантії конституційних прав та свобод людини і громадянина поділяють на дві основні групи:
- нормативно-правові гарантіїконституційних прав та свобод людини і громадянина - це сукупність правових норм, за допомогою яких забезпечуються реалізація, порядок охорони і захисту прав та свобод особистості. До нормативно-правових гарантій відносять норми-принципи, юридичну відповідальність та юридичні обов'язки, передбачені конституцією;
- організаційно-правові гарантіїконституційних прав та свобод людини і громадянина - це механізм держави, органи місцевого самоврядування, посадові особи, політичні партії і громадські організації, засоби масової інформації, міжнародні правозахисні організації та їх діяльність у сфері правотворчості та правозастосування, спрямована на створення сприятливих умов для реального користування громадянами своїми правами і свободами. Головною організаційно-правовою гарантією в демократичній державі є суд, незалежний від будь-якого державного або партійного органу. Ефективність організаційно-правових гарантій залежить від якості конституції та інших законів і підзаконних актів, тобто від нормативно-правових гарантій. Вони взаємопов'язані і взаємообумовлені.
У чинній Конституції України юридичними гарантіями реалізації прав і свобод людини і громадянина є такі положення:
1) покладення на державу обов'язку дотримуватися і захищати права та свободи людини і громадянина (ч. 2 ст. 3Конституції України);
2) визнання прямої дії норм Конституції України, в тому числі тих, які закріплюють права та свободи людини і громадянина в Україні (ст. 8 Конституції України);
3) встановлення в нормах Конституції України та діючогозаконодавства юридичної відповідальності громадян, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та посадових осіб за порушення прав і свобод людини і громадянина в Україні;
5) гуманнеповодження з особами, притягнутими до кримінальної та адміністративної відповідальності (статті 28-29 Конституції України);
6) конституційне закріплення права кожного на судовий захист (ст. 55 Конституції України);
7) конституційне визнання права кожного захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань всіма засобами, не забороненими законом (ст. 55 Конституції України);
8) конституційне визнання права особи на правову допомогу (ст. 59 Конституції України);
9) закріплення в Конституції України та діючомузаконодавстві демократичних принципів судочинства (статті 58-63,129 Конституції України);
10) конституційне закріплення системи особливих державних органів, до компетенції яких належать повноваження щодо захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина, шляхом перевірки відповідності законів та інших правових актів Конституції України (розділ 12 Конституції України);
11) закріплення в Конституції України інших видів гарантій прав і свобод (основ демократичної системи влади, основних напрямів соціально-економічної політики України як соціальної держави);
12) неможливість зміни Конституції України, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав та свобод людини і громадянина (ч. 1 ст. 157 Конституції України).
Найбільш ефективним інститутом судового захисту прав людини у сучасній демократичній державі і суспільстві є конституційне правосуддя.
Законом України "Про Конституційний Суд України" передбачено особливості провадження у справах, що стосуються захисту прав та свобод людини і громадянина в Україні.
- Серед механізмів захисту прав та свобод людини і громадянина в Україні від свавілля державних органів та посадових осіб при здійсненні ними владних повноважень особливе місце посідає інститут „омбудсмена”, який було вперше запроваджено в1809 р. у Швеції. На початку 50-х рр. XX ст. цей інститут існував лише у двох країнах - Швеції та Фінляндії. Нині є впонад 40 країнах світу. Практично у кожній державі ця посада має свою назву: Адвокат народу - у Румунії, Парламентський комісар у справах адміністрації - у Великій Британії, Посередник (Медіатор) - у Франції, Захисник народу - в Іспанії тощо.
Згідно з ст. 101 Конституції України парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина в Україні здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений). Порядок його діяльності визначається Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 23.12.1997 р. із змінами.
Відповідно до зазначеного Закону сферою його застосування є відносини, що виникають при реалізації прав і свобод людини і громадянина лише між громадянином України, незалежно від місця його перебування, іноземцем чи особою без громадянства, які перебувають на території України, та органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами.
Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб. Його діяльність доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, не скасовує їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод.
Уповноважений призначається на посаду і звільняється з посади Верховною Радою України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів, строком на п'ять років, який починається з дня складення ним присяги на сесії Верховної Ради України.
Уповноваженим може бути призначено громадянина України, який на день обрання досяг сорока років, володіє державною мовою, має високі моральні якості, досвід правозахисної діяльності та протягом останніх п'яти років проживає в Україні.Не може бути призначено Уповноваженим особу, яка має судимість за вчинення злочину, якщо ця судимість не погашена та не знята в установленому законом порядку.
Подання Уповноваженого - це акт, який вноситься Уповноваженим до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадовим і службовим особам для вжиття відповідних заходів у місячний строк щодо усунення виявлених порушень прав та свобод людини і громадянина.
Конституційне подання Уповноваженого - це акт реагування до Конституційного Суду України щодо вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційності) закону України чи іншого правового акта Верховної Ради України, акта Президента України та Кабінету Міністрів України, правового акта Автономної Республіки Крим; офіційного тлумачення Конституції України та законів України.
Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує:
1) за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників;
2) за зверненнями народних депутатів України;
3) за власною ініціативою.
Звернення подаються Уповноваженому в письмовій формі протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина. За наявності виняткових обставин цей строк може бути подовжений Уповноваженим, але не більше ніж до двох років.
- Відповідно до ч. 4 ст. 55 Конституції України кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
Розрізняють універсальний та регіональний міжнародний захист прав людини. Універсальний захист здійснюється в межах ООН та спеціалізованих установ (спеціалізованою установою ООН, на яку покладався захист прав та основних свобод людини, донедавна була Комісія з прав людини при ООН, заразїї замінено Новою Радою, на яку покладається обов'язок здійснювати моніторинг ситуації щодо прав людини та допомагати окремим державам щодо вдосконалення законодавству цій галузі). Регіональний міжнародний захист прав людини - у межах міжамериканської, європейської та африканської систем.
Європейська система вважається найбільш досконалою, вона грунтується на положеннях Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Органом, який розглядає скарги, відповідно до зазначеної Конвенції є Європейський суд з прав людини. Судовий процес, що ним відправляється, торкнувся практично всіх прав та свобод, передбачених Конвенцією, що призвело до змін національних законодавств. Щодо України, то 75% рішень, які ухвалює Європейський суд з прав людини проти нашої держави, стосуються невиконання в Україні рішень національних судів. Майже десяту частину від загальної кількості справ проти України, в яких Європейський суд з прав людини констатував порушення Конвенції, становлять справи щодо тривалості судового провадження. Системно Європейським судом як порушення людських прав констатується порушення права особи не бути підданим нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню під час тримання під вартою. Йдеться передусім про перенаселеність камер, неналежні санітарно-гігієнічні умови, ненадання адекватної медичної допомоги, неналежне поводження з боку персоналу. У цілому ж кількість справ, у яких Європейський суд з прав людини визнає порушення Україною Конвенції, щороку збільшується.
Аналіз нормативної бази України в галузі гарантій прав та свобод людини і громадянина, на думку вчених-правників, дає підстави дійти висновку про необхідність прийняття Кодексу прав та свобод людини і громадянина в Україні та видання систематизованого законодавчого збірника чинних законів з цієї проблеми.
- Обмеження прав і свобод людини і громадянина зумовлені перш за все необхідністю поважати права та свободи інших людей, а також необхідністю нормального функціонування суспільства і держави. Але будь-які обмеження допустимі лише в передбачених конституцією випадках. Так, ч. 1 ст. 64 Конституції України встановлює, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Обмеження прав і свобод можуть бути загальними, тобто стосуватися реалізації всіх прав і свобод, та конкретними, тобто такими, що належать до окремих прав і свобод.Наприклад, відповідно до ст. 23 Конституції України передбачається загальне обмеження, відповідно до якого кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей.
Крім того, в конституціях досить часто передбачається можливість тимчасового обмеження прав і свобод в умовах воєнного або надзвичайного стану. Так, відповідно до ч. 2 ст. 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24,25, 27-29, 40,47, 51,52, 55-63 Конституції України.
Порядок введення в Україні воєнного станувизначається Конституцією України та Законом України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015р. із змінами. Відповідно до п. 31 ч. 1 ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях.
Відповідно до ст. 1 зазначеного Закону воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Перелік конституційних прав та свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку із введенням воєнного стану, встановлюється в Указі Президента України про введення воєнногостану та повинен бути вичерпним (п. 5ч. 1 ст. б Закону України "Про правовий режим воєнногостану").
Контроль за додержанням конституційних прав та свобод людини і громадянина в умовах дії воєнногостану здійснюють військові адміністрації(ст. 4Закону України "Про правовий режим воєнного стану").
Підсумовуючи вищевикладене, варто зазначити, що для реалізації конституційно закріплених прав і свобод людини в Україні необхідно мати налагоджений соціально-правовий механізм дотримання прав і свобод людини — систему засобів і чинників, що забезпечують необхідні умови поваги до всіх основних прав і свобод людини, які є похідними від її гідності. Поняттям «соціально-правовий механізм забезпечення прав людини» підкреслюється, що правовий механізм — частина соціального і діє з ним у єдності.
Підготовлено відділом юридичного забезпечення та розгляду звернень громадян Регіонального відділення ФДМУ по Черкаській області 09.11.2018